Вишиванка – оберіг української нації.
21 травня 2021 року в Україні відзначають День вишиванки.
Для українця вишиванка – не просто одяг. Це щось дуже особливе: особисте, рідне, святе. Вишивка – як символ, який зберігає його коріння, ідентичність, розуміння себе. Це наша історія: міфологія, релігія, давнє мистецтво наших предків, душа нашого народу. Та більше того, у вишивці зашифровано наш генетичний код.
Історія народної вишивки в Україні сягає своїм корінням у глибину віків. Дані археологічних розкопок та свідчення мандрівників і літописців доводять, що вишивання як вид мистецтва в Україні існує з незапам’ятних часів. Вишивкою, за свідченням Геродота, був прикрашений одяг скіфів. Знайдені на Черкащині срібні бляшки з фігурками чоловічків, які датуються VI ст., при дослідженні показали ідентичність не лише одягу, а й вишивки українського народного костюма XVIII – XIX ст.. Арабський мандрівник Х ст. у своїх розповідях зазначає,що носили вишитий одяг. Та на жаль, пам’ятки української вишивки збереглись лише за останні кілька століть.
В Україні вишивати вміли у всіх регіонах. Кожна область, інколи навіть село володіли своїми унікальними техніками вишивання. Дівчаток із наймолодшого віку привчали до вишивання. У деяких областях це ремесло любили навіть чоловіки.
Вишиванки здавна носили чоловіки, жінки і діти. Одягали їх у свята та на щодень. За вишиванкою можна було визначити статус та походження власника. Найдавнішими матеріалами, з яких українці виготовляли для себе вишиванки, були тканини з овечої вовни, льону та конопель. Наші бабусі досі пам’ятають багато секретів давнього ремесла. Наприклад, фарбували нитки для вишивання колись лише природними барвниками. Брали те, що було під рукою: кору, коріння, листя і квіти. Цікаво, що для закріплення кольору нитки запікали у житньому тісті – так вони не втрачали забарвлення протягом десятиліть. Дивовижно, та українським майстриням відомо близько 250 видів вишивальних швів, які базуються на 20 техніках. Символіка вишивки залежала від того, кому призначалося вбрання: парубкові – нареченому, чоловікові, хлопчикові, дівчині, заміжній жінці, чи козакові.
Розповідь про вишиванку була б неповною, якби обминути козацтво, наших воїнів, які боронили свою землю від ворогів. Коли ми говоримо про козаків, наша уява малює хвацьких парубків з оселедцями, одягнених у сорочки та шаровари – саме такі образи можна часто зустріти у підручниках історії та у художніх фільмах. Однак це не зовсім відповідає істині. На початку свого історичного існування козаки не могли навіть думати про те, щоб займатися своєю зовнішністю й виряджатися в дорогі «шати», козак і злидні тоді були синонімами. До того часу цілком можна відносити слова української пісні – «сидить козак на могилі та й штани латає», або слова з вірша «козак – душа правдивая – сорочки не має». Але з плином часу з одного боку вдалі війни, з другого й сам розвиток життя багато змінили в поняттях і побуті запорізьких козаків. Перемігши у битвах козаки привозили на Січ з собою безліч грошей, одягу й дорогих тканин.
Козацький одяг поділявся на буденний та святковий. Головними якостями буденного одягу були зручність та невисока ціна. Для пошиття такого одягу використовувалось домоткане полотно, дешеві сорти сукна, шкіра, смушок, недорогі дерев’яні, кістяні та металеві ґудзики. З огляду на те, що козакам часто доводилось брати участь в бойових діях, у козацькому вбранні зустрічались елементи, які виконували захисну функцію. Одяг «на дротах», із вшитими залізними дротинами, оберігав власника від серйозних уражень після ударів холодною зброєю. А для виготовлення святкового одягу використовувалось хутро соболя, куниці, вивірки, рисі тощо. Тканину, з якої шився такий одяг, привозили з Англії, Нідерландів, Франції, Чехії, а також зі Сходу. Ґудзики для святкового одягу часто робилися із срібла, перлів, дорогоцінних каменів і були мистецькими витворами.
І лише у добу Гетьманщини сформувався цілісний український національний костюм, де вишита сорочка набула символічного значення для всього українства.
Козацька вишита сорочка зазвичай шилася з білого полотна, з низько стоячим або відкладним коміром. Ширина домотканого полотна (45 – 50 см.) визначала особливості крою сорочок. Вони складалися з трьох частин з асиметричним розташуванням швів. Українські сорочки мали тунікоподібний крій. На плечах і спині вшивалися вузькі прямокутні вставки («полики»). Чоловічі сорочки мали на грудях прямий розріз - пазушку. Зав’язки сорочок робились із шовкових шнурів чи стрічок. По «поликах», коміру, пазушці та чохлах рукавів сорочки оздоблювались вишивкою. Вишивали переважно червоними, чорними, синіми та білими нитками, хрестиком або гладдю, з рослинним чи геометричним орнаментом. У козацької старшини сорочка була пошита з тонкого полотна, гаптована шовком, сріблом або золотом.
Вишита сорочка як оберіг рятувала мужніх воїнів від смерті в бою, гріла душу на чужині та зцілювала рани. Козаки вірили, що вишиті на полотні знаки мають могутню силу, забезпечують зв'язок з рідною землею, надають їм наснагу до перемоги та вберігають від «дурного» ока. Існувала така традиція, якщо належало відправляти чоловіків на війну або зароджувалася якась епідемія: жінки одного поселення збиралися разом і вночі вишивали. Вишивали в повній тиші, лише з молитвою на устах.
Також, кожна дівчина повинна була вишити сорочку своєму майбутньому чоловікові. І не просто так, а для того, щоб знати вірний він їй чи ні. До речі, є легенда, про особливе значення чоловічої вишиванки, як символу кохання і вірності: «Якою білою є сорочка на тілі, таким щоб і чоловік до жінки був.» А ще є розповідь про те, що чумаки довіряли прання своєї сорочки тільки одній єдиній дівчині. Саме так чумак підтверджував вірність своїй коханій! Прання ж сорочки іншою жінкою підтверджувало факт зради. Ось чому про вишиванку, як символ вірності, у багатьох чумацьких піснях зустрічаються тези про «невипрану сорочку».
Українська вишита сорочка пройшла довгий та часом нелегкий шлях до наших днів. . Історія вишиванки відтворює історію життя українського народу, засвідчує, якими талановитими та гарними майстрами були українці, а заборона носити вишиті сорочки в усі часи була переконливим доказом того, що українську культуру намагалися знищити, а українців позбавити їхнього національного коріння. Наші предки залишили нам у спадок величезний скарб. І ми зобов'язані не тільки не втратити цей скарб, а й примножити його та передати у спадок майбутнім поколінням. Останнім часом вишита сорочка набула помітної популярності. Носити оздоблену вишивкою сорочку – патріотично,стильно й модно. А відзначення Дня вишиванки в Україні– це день усвідомлення себе українцем, а також єдності зі своєю нацією.
Чирська М.В., науковий співробітник НІМЗ "Поле Берестецької битви"
