II Всеукраїнський конкурс мистецтв "Україна - це ми!"

 Учасниця: Шпак Даніель

 Номінація: мистецтво фотографії

Рухливі перерви "Рух. Ритм. Дотик."

 Весела перерва — це чудова можливість відпочити від навчання, порухатися, поспілкуватися та подарувати одне одному гарний настрій. 😊

Сьогодні молодші школярі із задоволенням долучилися до цікавих ігор просто неба. Разом ми грали, сміялися, підтримували одне одного та вчилися працювати в команді. Такі активні перерви допомагають дітям переключити увагу й відновити сили перед наступним уроком.

Лікарські рослини для захисників та захисниць

 У межах патріотично-оздоровчої ініціативи «Лікарські рослини: горобина і калина для захисників та захисниць» старшокласники долучилися до доброї справи — заготівлі цілющих плодів та виготовлення корисних природних дарунків для наших оборонців.

Калина та горобина здавна цінуються в українській традиції не лише як символи рідної землі, а й як рослини, що мають корисні властивості. Їхні ягоди використовують для приготування чаїв, настоїв та інших домашніх заготовок.

Ліцеїсти власноруч збирають і впорядковують гілочки з ягодами, вкладаючи у свою роботу турботу, вдячність і тепло. Ця ініціатива — маленький, але щирий внесок у підтримку тих, хто щодня захищає Україну.

❤️💙 Нехай кожна ягідка стане частинкою нашої вдячності, а кожен такий добрий вчинок нагадує нашим захисникам і захисницям: ми поруч, ми пам’ятаємо і ми дякуємо! 🇺🇦

Першовересневе зібрання "Школа можливостей відкриває свої двері"

1 вересня — особливий день для кожного школяра, учителя та батьків. Саме цього дня шкільний дзвоник знову скликає учнів до рідного ліцею, відкриваючи двері у світ знань, нових відкриттів і мрій.

Мирного старту! Цікавих відкриттів! 

Між небом і землею... 30 СЕРПНЯ...

 30 серпня — Міжнародний день зниклих безвісти

Пам’ятаємо, шукаємо, не здаємось.

Щороку 30 серпня світ відзначає Міжнародний день зниклих безвісти осіб. Цей день особливо болісно відлунює в серцях українців, адже тисячі наших захисників вважаються зниклими безвісти під час війни, розв’язаної проти України.

За кожним іменем — родина, біль, очікування й надія. Зниклі безвісти — це не просто цифри у звітах. Це сини, доньки, батьки, матері, чоловіки та дружини, які не повернулися додому. Для їхніх близьких — це щоденна боротьба з невідомістю, очікуванням і розпачем. Але водночас — це й віра. Віра в те, що кожен зниклий буде знайдений, кожна історія — почута, а кожна родина — не залишиться наодинці зі своїм болем.

Вдячні всім, хто не зупиняється в цій надскладній справі.Схиляємо голови перед тими, кого ще не знайдено, і тими, хто чекає.

Ніхто не забутий. Кожен важливий.

Ми продовжуємо боротися за правду, за кожне життя, за кожну долю. Пам’ятаємо. Не здаємось. Віримо.

Сьогодні, 30 серпня, день тих, чиї долі оповиті тривогою, очікуванням і надією.

35 років НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Вільна

Самобутня

Родюча

Гостинна

Співуча

Незламна

Славетна

Рідна

Невтомна

Прогресивна

Смілива...

...і ще багато прикметників, щоб описати нашу країну, але є один найголовніший:

Незалежна 💙💛

Наша країна точно знає ціну свободі і щодня бореться, щоб зустрічати свій ранок під своїм небом!

 Зі святом, українці! 

З Днем відновлення української Незалежності! 🇺🇦

 Притча про Україну, якій виповнилося 35 років💙💛🎁💐

Одного ранку Україна прокинулася раніше за сонце. Їй сьогодні було 35. Вона одягнула білу вишиванку, вплела у волосся волошки й колосся та вийшла босоніж у поле.

— З Днем народження, — прошепотіла Земля під її ногами.

Україна усміхнулася, але в очах її блищали сльози.

— Чому ти плачеш у своє свято? — запитало Сонце.

— Бо мої тридцять п'ять були непростими, — відповіла вона. — Я так хотіла просто жити. Сіяти хліб. Колисати дітей. Співати пісень. Зустрічати світанки над Дніпром. А мені знову й знову доводилося доводити світові, що я маю право бути собою.

Сонце нічого не відповіло. Лише лагідніше торкнулося її обличчя. І раптом із поля піднявся Вітер. Він приніс їй голоси тих, хто любив її протягом століть.

— Послухай, Україно…

І вона почула. Шелест пшениці говорив голосами хліборобів. Дніпро ніс пам'ять предків. Старі козацькі могили шепотіли:

— Ми стояли, щоб стояла ти.

А десь високо в небі їй почулося:

— Ми віддали життя, щоб ти жила…

Україна притиснула долоню до серця.

— Невже я така сильна? — тихо запитала вона.

І Земля відповіла:

— Твоя сила не в тому, що тобі ніколи не було боляче. Твоя сила в тому, що після всього пережитого ти не перестала любити. Ти саджаєш квіти там, де ще вчора була чорна земля. Печеш хліб, коли навколо тривожно. Співаєш, коли ворог хоче твоєї тиші. Народжуєш дітей і вчиш їх рідної мови. Молишся. Чекаєш. Віриш. І щоразу після найтемнішої ночі знову відчиняєш двері новому ранку. Україна витерла сльозу й усміхнулася.

У свої 35 вона була неймовірно красивою. Не красою безтурботної юності. А красою жінки, яка знає ціну кожному прожитому дню. На її вишиванці були і червоні нитки любові, і чорні нитки болю. Та жодної з них вона не хотіла висмикнути. Бо разом вони складали її долю. Україна подивилася в небо й сказала:

— Я не знаю, яким буде мій тридцять шостий рік. Але знаю одне: я буду.

І в ту мить над полем піднялися два кольори — синій, як вільне небо, і золотий, як стигла пшениця.

А Вітер поніс над землею слова:

— З 35-річчям тебе, Україно!

 Живи. Квітни. Люби. І нехай найбільшим подарунком для тебе нарешті стане МИР. 🇺🇦🕊️На хвилях щастя

День ДЕРЖАВНОГО ПРАПОРА УКРАЇНИ

 З Днем Державного Прапора! 

23 серпня. 

 Синій — це наше мирне небо, жовтий — золоте колосся та світло нашої перемоги. Нехай наш стяг гордо майорить над вільною Україною, надихаючи на нові звершення та єднаючи наші серця. Пишаймося рідним прапором! Героям Слава!

Притча про два кольори, які стали долею💙💛

Одного ранку маленький хлопчик стояв біля старенької хати й дивився, як над нею майорить український прапор.

Вітер то розгортав його на всю широчінь, то лагідно притискав до древка.

— Дідусю, — запитав хлопчик, — чому наш прапор має саме два кольори?

Дідусь усміхнувся, посадив онука поруч і сказав:

— Колись, сину, Небо подивилося на нашу землю й побачило, яка вона прекрасна. Побачило золоті ниви, що тягнулися аж до обрію, сині ріки, тихі села, квітучі сади. І захотіло залишити Україні знак, щоб її діти завжди пам’ятали, хто вони.

Тоді Небо подарувало їй свій синій колір, а Земля — золото стиглого колосся.

— І так з’явився наш прапор? — здивувався хлопчик.

— Так говорить серце, — відповів дідусь. — Але пам’ятай: прапор — це не просто два кольори на полотні.

Синій — це небо, під яким молилися наші предки. Це мир, якого ми так прагнемо. Це далечінь, у яку дивляться матері, чекаючи своїх дітей додому.

А жовтий — це хліб на українському столі. Це сонце над рідною землею. Це праця наших людей і тепло дому, до якого завжди хочеться повернутися.

Хлопчик на хвилину замовк, а потім тихо запитав:

— Дідусю, а чому люди іноді плачуть, коли бачать наш прапор?

Старий довго дивився вдалечінь.

— Бо бувають часи, коли прапор стає більшим за полотно. Коли далеко від дому побачиш синьо-жовті кольори — і раптом відчуєш запах маминого хліба, почуєш рідну пісню, згадаєш свою вулицю, своє дитинство… І тоді розумієш: Батьківщина живе не лише на карті. Вона живе в тобі.

— А якщо прапор порветься від вітру?

Дідусь поклав руку онукові на плече:

— Полотно можна порвати. Древко можна зламати. Але доки хоча б одна людина береже Україну у своєму серці — її прапор продовжує майоріти.

Хлопчик підвів очі.

Над хатою знову розгорнулося синьо-жовте полотнище.

І цього разу він дивився на нього вже інакше.

Бо зрозумів: синій і жовтий — це не просто кольори.

 Це небо і земля. Це пам’ять і надія. Це ті, хто був до нас, і ті, хто прийде після нас. Це наш дім. Це Україна. 🇺🇦 І нехай над нею завжди буде мирне синє небо, а під ним — золота, вільна й благословенна українська земля. Бережімо свій Прапор.

 Бережімо свою Україну. Бо поки вона в наших серцях — вона незламна. 💙💛 (з мережі Інтернет)

Літній релакс