Не говори: в нас мова солов*їна
Бо мова вище, ніж пташиний спів.
В її скарбниці – доля України,
Глибинна таємниця правіків.
Вона нуртує джерелом криничним,
Із попелища феніксом встає.
Для нації вона гарант на вічність,
Тому її так люто ворог б*є.
Все заберуть, а залишилось слово.
Знов до життя повернемося ми.
Лише тому, що не пропала мова,
То й ми ще наче люди між людьми.
Без мови – не створити нам держави,
Доріг тернистих – не перебрести!
Хай вороги жорстокі і лукаві –
Стіною стань і мову захисти!
Річ не про те, що мова солов*їна,
Бо мова – глибше, ніж пташиний спів.
В її скарбниці – доля України,
Космічна нерозгаданість віків.
Микола Лотоцький
Поезію читали:
Зінькевич Олександра, учениця 9 класу
Ярема Наталія, учениця 10 класу
Мова, наша мова, мова кольорова,
В ній гроза травнева, тиша вечорова.
Мова наша, мова – літ минулих повість,
Вічно юна мудрість, сива наша совість.
Мова, наша мова – мрійнику – жар – птиця,
Грішнику – спокута, спраглому – криниця.
А для мене, мово, ти – як синє море,
У якому тоне і печаль, і горе.
Мова наша, мова – пісня стоголоса:
Нею мріють весни, нею плаче осінь.
Нею марять зими, нею кличе літо,
В ній криваві рими, сльози «Заповіту».
Я без тебе, мово, - без зерна полова,
Соняшник без сонця, без птахів діброва.
Як вогонь, у серці я несу в майбутнє
Незгасиму мову, слово незабутнє!
Юрій Рибчинський
Немає коментарів:
Дописати коментар