Година - спогад "Нерозкриті бутони троянд" до Міжнародного дня пам'яті жертв Голокосту

 8 -11 класи

Пройду не раз відомими шляхами,

Де страх в повітрі висне до цих пір,

І хоч усе вже поросло мохами,

Його ніхто забути не зумів.

Це Голокост – всього одне лиш слово,

Та його сенс – пекучий болі жар,

Вбивали всіх!.. старого і малого,

І мало хто життя порятував.

Дивились в вічі, не щеміло серце,

Пуста душа і всі думки пусті,

«Як можеш ти стрілять? Скажи, убивце!

Вони ж прийдуть до тебе уві сні.»

Чи їх вина, що родом із євреїв?

Чи їх вина, що не такі, як всі?

Невже ж і смерть заслужує трофеїв?

І щастя можна віднайти в сльозі?

Постане між думками знову прірва,

Над Яром смерть махне своїм крилом,

Якщо убивства - це є ваша віра,

Тоді скажіть: «Що ви назвете Злом?»

Холокост – коротке слово…

Сіре, мов весняний лід,

Та за ним людської крові

Ріки тягнуться у слід…

«Холо» - то холоднокровність,

«Кост» - то кошти за життя,

До святого бездуховність-

Їм неписана стаття.

Певно, що самі не знали

Ні любові, ні страждань

Наче псів, людей вбивали

І тягли до катувань…

Бачиш попіл під ногами?

Чи свист чути із труби?

Ми стоїм з тобою саме,

Де повинні буть гроби.

Але їм вони не треба,

Їх ховати не будуть:

Когось кинуть просто неба,

Когось – зовсім не знайдуть!

В крематоріях згорілі,

Чи розстріляні в ярах….

Гірш напевно лиш вцілілим – 

Їх вже не відпустить страх.

Як це можна все назвати?

Не трагедія…Це – ЖАХ!

Я не можу більш писати – 

В мене сльози на очах…