Минають дні,
ідуть роки.
Життя листки
перегортає.
А біль війни –
навіки,
В душі чомусь
не замовкає.
Я повернувся з
тих завій,
Але тривожні
сни, як рани,
Що ми ведемо
смертний бій,
І що товариш
все ще з нами…
Вугілля цей
нам край давав
Вже не
будинки, а каміння…
Товариш мій
від кулі впав,
І смерть
нагадує про тління.
Живу. Товариша
– нема.
Немає сина,
брата, друга.
І тиша скрикує
німа,
І не стихає в
серці туга.
О, Україно! Ніжно пригорни
Усіх живих синів своїх, як мати,
Щоб ми уже не бачили війни,
А чули лиш про мирні дні.
Немає коментарів:
Дописати коментар