Незвичною була для всіх весна ,
Не по весняному вона пішла в минуле ,
І хоч природа ожила й цвіла ,
Весна в душі залишилась похмура .
Бо вулиці безлюдними були ,
А люди в інтернеті спілкувались ,
Пташки співали і сади цвіли ,
А ми в неспокій карантину поринали .
Не чулось щебетання дітлахів ,
Навчання відбувалось як ніколи ,
І день за днем в тривогах пролетів ,
У тишині осиротіли школи .
І повноцінне зупинилося життя ,
Закрилася людська звичайна воля ,
Навчання відбувалося в онлайн ,
А це незручності , а декому із болем .
Бо школа , клас , учитель і урок ,
Для кожної дитини справжній стимул ,
Він спонукає здійснювати крок
До знань глибоких , виробивши силу .
... По-особливому минув навчальний рік ,
Прийшлось в реаліях нових співіснувати ,
Відмовитись від планів і від мрій ,
По-іншому життя навчив сприймати .
Випускникам , на жаль , не повезло ,
Почути дзвоник з школою прощальний ,
Відчути , що дитинство їх пройшло
І час настав важливо-вирішальний .
... Стоїть мовчазно дзвоник на столі ,
В своїй не характерній іпостасі ,
Він одинокий в довгій тишині ,
В самотній школі , в безголосім класі .
Тому то і сумна у нас весна ,
Багато що вона в житті змінила ,
А особливо тим , кого життя
В дорогу самостійну запросило .
Отак змінились правила життя ,
І вальс шкільний прощальний не лунає ,
Дві тисячі двадцятого весна ,
Шкільний поріг для учнів закриває .
Святковий дзвоник став таким сумний ,
Дитячий галас зник в подвір'ї школи .
Дай Бог , щоб в вересні для діток задзвонив ,
І весен не було таких ніколи .
Автор: Тамара Франчук-Шандрук
