Лінійка - реквієм "У нашій пам*яті Вони назавжди залишились..."

В моїй країні сьогодні траур... 
Гудуть Карпати, реве Дніпро. 
Над вбитим плаче безсила мати, 
чи рідний, чи чужий вже все одно.
Їх не вернути, їх не забути.
Бо в пам' яті немає забуття. 
Вони Герої, вони Безсмертні. 
Вони віддали за нас Життя!

Мамо, я живий, лиш закриті очі....

І серце не б`ється, не вирує кров...

Ти тільки не плач, знай - всі дні і ночі

Я буду поруч - у грудях, де живе любов!

Рано-вранці на світанку босими ногами

Йшла до Бога Україна тихо з молитвами

Одягнувши вишиванку, розпустила коси, 

Щоб просити Бога сили і кращої долі.

Вітер коси розплітає – сунне чорна хмара

Впала вона на коліна і Його питала:

-За ,що мені така кара?

Чим я завинила? 

Що знов круки чорні крячуть  і ростуть могили?

Дзвони дзвонять вже щоденно ...днями і ночами...

Сини мої полягли...вкрито все хрестами...

-Чи я тобі не молилась?

 Чи дітей не вчила любить землю і Тебе?

Прошу дай нам сили!

-Скажи мені ,Отче милий, скільки ще терпіти?

-Як синів уберегти? Скільки ще молитись?!

...І почувся з неба глас:

-Встань! Вже скоро, мила!

Той хто хтів здолать тебе сам ляже в могилу.

Потерпи ще трішки ти - Я загою рани.

Бо Я чув всі молитви - Мир скоро настане!

Воля й доля в твоїм домі, повір скоро буде!

А ворога не пробачать ані Я - ні люди!

Марійчин кінозал

Щовівторка учні початкових класів переглядають мультфільми на великій перерві.

Круглий стіл "Берегиня вроди - хустка"

Мета:

провести народознавче дослідження, визначивши обрядове значення української хустки; дослідити, як у творах письменників та народної творчості відображено обрядове значення хустки; розвивати творчі здібності учнів; виховувати поважне ставлення до українських звичаїв та обрядів; бажання знати їх та використовувати у повсякденному житті; виховувати патріотизм, естетичні смаки; розвивати мову, мислення, увагу.

Не цурайтесь хустинок, дівчата,

Що ж ви носите тільки шапки?

На хустки Україна багата,

І цвітуть ще на них бережки...

        
Хустка –це  життя… 
        Вона пам’ять роду, його святиня.
Ще й зараз мама на хустину
Не може глянути без сліз,
Бо тато на війні загинув,
Товариш хусточку привіз.
Колись і ненька вишивала,
Як батька проводжала в бій
Я теж хустину дарувала –
Служить ішов товариш мій.
І той, хто каже: «Вишли з моди
На спомин вишиті хустки»,
Не зна, що звичай це - народний,
Який прийшов через віки.
І ще в майбутньому багато
Тим, кого в армію призвуть
Дівчата будуть дарувати хустину,
щоб не смів забуть
Стежину ту, що через поле
У рідний дім його веде
А ще, щоб не забув ніколи
І вірний був отій, що жде.

Усний журнал "Символи країни - як дзеркало народної душі" (7-11 класи)

Мета:

 поглибити знання учнів про нашу державу – Україну, продовжувати ознайомлення учнів з державними та народними символами України, формувати національну свідомість школярів, розвивати пізнавальні інтереси, виховувати патріотів рідної держави, почуття національної свідомості, повагу до її символів.

Шкільні посиденьки "Гожа водиця в українській криниці"

За селом криницю

Викопав дідусь.

Там  шумить  пшениця,

Колос хилить вус.

Люди з поля йдуть,

Перепочивають.

Там водицю п'ють,

Дідуся згадають.

Учні декламували вірші, переглядали музичні відеоролики: "Мамина криниця" гурту "Світозари", "Батькова криниця" Павла Доскоча, інсценували казку "Як брати по розум ходили", співали пісні, згадували легенди нашого села про "Попову криницю", "Вікнину криницю", "Білу криницю" та говорили про гожу воду, без якої не буде життя на Землі, адже це - найболючіше питання сьогодення.

На подвір*ї тихо схлипує криниця,

Її голос ніжний, мов спів журавля.

Дівчино, напийся смачної водиці

І скажи по правді,  як тут взялась я.

Дехто із сусідів з мене носить воду.

Але хто з них знає, хто мене копав.

Треба зберігати пам*ять родоводу,

Щоб ніколи корінь в роді не пропав.

Хто копав криницю? Запитав я діда,

Може, його батько, чи прадід його.

Якщо він не знає - хай спита в сусіда.

Хочу докопатись кореня свого.

Бо весь час смакую із криниці воду -

І хотів би знати, хто її копав.

Треба берегти нам пам*ять родоводу,

щоб корінь не всох наш, щоби не зникав...

Зустріч через роки...

Уже стало доброю традицією проводити ВЕЧІР ЗУСТРІЧІ ШКІЛЬНИХ ДРУЗІВ у першу неділю лютого.
Нам, колишнім випускникам Вільховецької ЗОШ І-ІІІ ступенів неймовірно приємно відвідувати у цей день своїх педагогів наставників.
Теплі слова вдячності, шкільні спогади та сльози радості бриніли одночасно і у нас, випускників, і у нашої Галини Юхимівни Душніцької, адже 20 років після школи - це і не багато, ну і не мало.

Вітаємо Вас сьогодні урочисто

Й шлемо гарячий і палкий привіт!

Ви працею повагу заслужили,

Турботою і вірою в життя.

Ви людські долі світлими робили,

І відкривали їм щасливе майбуття.

Ви плідно та успішно працювали

Багато років і десятиліть.

Та визнання і слави не чекали,

А працювали чесно кожну мить.

Промчали роки, навіть трохи щемно,

За горизонти молодість спливла.

Вклоняємось вам, дорогі, доземно.

Бажаємо здоров’я і тепла,

Вас завжди будуть люди пам’ятати,

Допоки й віку, за любов святу.

Бо кожному з них є про що згадати.

І щире слово, й вашу доброту.

Спасибі всім і кожному окремо

Вам, ветерани праці, від душі!

Сьогодні ми любов свою несемо,

В зимовий  день даруємо весну,

Щоб вам було і сонячно, і світло,

Щоб вам всміхались діточки малі,

Щоб серденько від радості розквітло

І довгим-довгим вік був на землі.

Круглий стіл "Колиска роду - українська хата" (6-9 класи)

Колись давним-давно на нашій рідній землі перекидали люди маленьку насінинку, ніби зігріваючи її своїми руками. Та й вирішили дати життя - посадили. Опинившись у ґрунті, зернятко не гаяло часу, одразу проросло. Із землі пробився ніжний паросток, який з часом виріс у розкішне дерево, яке й об'єднало всі народності України в єдину родину. Тому й називають таке дерево деревом роду, бо стовбур у нас один, а наші,діти, - його гілочки, такі різні, талановиті, неповторні.

Хата моя, біла хата,

рідна моя сторона.

Пахне любисток і м’ята,

мальви цвітуть край вікна.

Хато моя, біла хато,

казко тепла й доброти,

стежка від тебе хрещата

в’ється в далекі світи.

В хаті спокійно й затишно,

вечір десь бродить в гаю.

Мати задумливо й ніжно

гладить голівку мою.

Мамо, чого зажурились?

Дайте тепло ваших рук.

В хаті на згадку лишились

болі й тривоги розлук.

Хата моя, біла хата,

в мріях, як сон, виплива.

В мареві даль волохата

мальви й любисток хова.

В’ється дорога далека

в хаті крізь синю парчу.

Мамо, до вас, як лелека,

в горі і щасті лечу.

Хата моя, біла хата,

в білому світі одна.

Пахне любисток і м’ята,

мальви цвітуть край вікна.

Шкільні посиденьки "На рушнику хай доля квітне" (10-11 кл)

Мета: розповісти учням про різновиди українських рушників, про народні традиції;
 розвивати творчі здібностей учнів; виховувати любов до традицій свого народу;
заохочувати учнів до вивчення української народної культури.

Рушник в українській культурі (український традиційний рушник) — це прямокутний шмат лляного чи конопляного полотна, що має на кінцях, а часто і на всьому полі різноманітні вишиті або виткані композиції, які відображають світогляд та звичаї предків, несуть інформацію про добро, достаток, здоров'я. Рушники є символом матеріальної культури слов'ян, важливою складовою обрядів та ритуалів.

Вишивати рушники — давній український народний звичай.

Вишиваний рушник донині не втратив свого значення в побуті. І тепер ним прикрашають інтер'єри помешкань, вівтарі та ікони в церквах. І надалі він залишається атрибутом народних звичаїв та обрядів.

Український рушник (легенда)

Було це дуже давно, коли зродилися кришталеві сльози-намистинки, що росою в народі звуться, коли пташки до сонечка літали та щоранку тією росою вмивалися.

Жила тоді в одному селі мати і мала вона трьох красенів-синів. Працьовиті були вони і люди їх поважали. Одного лише хлопці не вміли — вишивати як їх ненька. Сядуть біля неї, коли з усім упораються, та й кажуть:

— Ви, матусенько, шийте та вишивайте, та пісню співайте, а ми подивимось, як народжується у ваших руках квіти та птахи.

Горнулася мати до синів і такі мудрі слова їм говорила:

— Долю я вам кожному вишию, а пам’ять про себе в рушниках залишу, то ж бережіть їх.

Багато вишила мати за своє життя рушників і всі між синами розділила. Даруючи, навчала:

— Сини мої, мої голуби! Пам’ятайте навік прохання своєї неньки. Куди б не їхали, куди б не йшли, а рушник в дорогу беріть. Хліб у нього загортайте та людей пригощайте. Хліб на рушнику життя величає, здоров’я береже.

Та життя людини, як дитина, швидко минає. Померла старенька, мати. Осиротіли сини. Поховали свою неньку, а на могилі рушник білий прослали, щоб вітер порох на неї не трусив.

Правду кажуть чи ні, та чутка про те диво й понині ходить. Переповідають, що на тому рушникові квіти через три дні розцвіли. Хто вишив їх, ніхто не знає. Лише вітер про те розповідає і просить вишити рушник на згадку.

Позакласний захід "Пісня Землі" (Віночок вити - життя любити) 5 клас

Історія українського вінка сягає в далеку давнину. Упродовж року, особливо на свята, дівчата прикрашали волосся квітами та стрічками. Причому живими квітами влітку, а взимку зеленим листям барвінку та калиною. За давніми звичаями в Україні, закінчуючи жнива, жінки-селянки, дов’язуючи останнього снопа, плели два вінки з жита і пшениці, прикрашаючи ними голівки молоденьких дівчаток, і гуртом з піснями йшли до господаря ниви на частування. На свято Івана Купала плели вінки з польових квітів, опускали їх на воду, щоб дізнатися, з якого боку слід чекати судженого.

 Кожен віночок мав 12 квіток. Про те, які це квіти, їх значення та місце у віночку, п*ятикласники дізнавалися на позакласному заході. 

А ще, крім квітів, у вінок вплітають стрічки. Люди вірили в їхню магічну силу.
Стрічки оберігають волосся від поганих очей.

Вимірювались вони довжиною дівочої коси, щоб сховати її. 
Світло-коричнева стрічка – символ землі-годувальниці. 
Жовта стрічка – символ Сонця. 
Світло-зелена – символ краси і молодості.
Блакитна чи синя – символ неба і води.
Жовтогаряча стрічка – символ хліба.
Фіолетова – символ душевності.
Рожева – символ достатку.
Біла – символ пам’яті про померлих. На лівому боці її вишивали сонце, на правому місяць.
Називали  віночок дуже гарно «Пісня Землі”, так як сьогодні ми назвали наш захід.

Майстер - клас "Лялька - мотанка - народна іграшка" (8-11 класи)

Лялька-мотанка здавен була оберегом в українській родині. Кожна матір робила для своєї дитини ляльку, щоб та гралась. Вважають, що лялька є посередником між живими й тими, кого на цьому світі вже чи ще немає.

Обрана тема цікава тому, що лялька – найстародавніша і найбільш популярна іграшка. 
В Україні вирізнялися три типи ляльок-мотанок: немовля, баба-берегиня, дівчина-наречена. При народженні дитини виготовляли ляльку-немовля в пелюшках, її укладали в ліжечко поряд з дитиною для охорони її сну і здоров'я.

Баба-берегиня допомагала оберігати достаток сім'ї. Всередину ляльки вкладали монети, зерно, вовну для збереження домашнього тепла, отримання хорошої вовни овець та грошового достатку.

Лялька-наречена захищала дівчат від пристріту і підтримувала їх. Цю ляльку багато одягали і прикрашали, так як вона символізувала придане нареченої і привертала багатого нареченого.

Вишиванковий квест "Єднаймося своєю родиною і всією Україною"

Вишиванка – символ Батьківщини,

Дзеркало народної душі,

В колисанці купані хвилини,

Світло і тривоги у вірші.

Вишиванка – дитинча кирпате,

Що квітки звиває в перепліт,

Материнські ласки, усміх тата,

Прадідів пророчий заповіт.

Вишиванка – писанка чудова,

Звізда ясна, співи та вертеп.

Вишита сльозою рідна мова,

Думами дорога через степ.

Моя вишиванко, червона калино,

Ти символ Вітчизни з прадавніх віків.

Моя вишиванка – душа України

І зірка яскрава для дочок – синів.

Сорочку-вишиванку 

До самого світанку 

Вишивала дівчина в сиву давнину. 

Схрещувались ниточки, 

Розквітали квіточки: 

Ружі та барвінок, вздовж по полотну. 

Вишивала з піснею 

Яблука барвистії. 

Чи на дворі дощ був, чи холодний сніг. 

Вишивала ружу 

Та вкладала душу, 

Щоб на довгі роки вийшов оберіг. 

Барви кольорові: 

Зелень – то діброви, 

Молодість, надія, злагода і мир; 

Жовтий – то колосся, 

Й плодовита осінь, 

І ласкаве сонце, що встає з-за гір. 

Синії стежини – 

То морські глибини, 

До людей довіра і безкінечність вся. 

Ну а чорний килим – 

Туга по загиблим,

Що за землю рідну віддали життя. 

Хрестики червоні – 

То калини грони, 

І вогонь гарячий, і пролита кров, 

Але ще й родина, 

Ненька-Україна, 

І родинне щастя, й вічная любов. 

Я візьму льон білий, 

Нехай рух несмілий, 

Але ж вишить спробую сорочку таку. 

Ниточка до ниточки, 

Квіточка до квіточки, 

Щоб нащадки згадували на довгім віку. 

Фестиваль "Вишиванка - символ Батьківщини, дзеркало народної душі"

Україно, одінь вишиванку,

Пригадай, як колись було.

Ії гордо носило місто,

І пишалося кожне село.

Україно, носи вишиванку,

В будні і свята носи.

Бо ніде не знайдеш більше в світі

Неповторної диво краси.

Не мода це й не дивна забаганка... 
Нелегко нашим недругам збагнуть, 
Чим є для українця ВИШИВАНКА? 
І що в ній за таємнича суть? 
Нитки, неначе мріі кольорові, 
Вплелися в долі біле полотно... 
Вона- це символ віри і любові, 
Що нам Господь вручив колись давно.. 
Вона пропахла вітром і грозою, 
Вогнем і житнім хлібом на столі, 
Солоним потом, згірклою сльозою, 
І кров'ю українців на землі. 
У цій сорочці -чистота крилата 
І вічна мудрість пройдених доріг, 
Вона міцніша за сталеві лати, 
А в ній -наш нездоланний оберіг! 
Хай вишиваний цвіт на велелюдді 
Промовить більше за палкі вуста...

Майстер - клас "Руками створена краса" (Квілінг)

Квілінг (англ. Quilling — рюш. Походить від слова quill — пташине перо, гофрувати, плоїти, паперокручення) — мистецтво виготовлення плоских або об'ємних композицій зі скручених у спіралі смужок паперу.

Хоча достовірно походження квілінгу не відоме, вважається що він з'явився одразу після винайдення паперу, в Китаї у 105р. н.е. Інші джерела стверджують, що квілінг практикувався у Давньому Єгипті. Одне можна сказати напевно – квілінг має дуже багату історію.

Вважається у 300—400 роки срібні та золоті дротики були закручені навколо стовпів та ваз, гарні ювелірні роботи було зроблено саме за допомогою техніки квілінг. До 1200-х це захоплення було дуже популярним. Головним матеріалом був метал, тож коли він став недоступним для мирянина, змінився на папір. Вперше документально згаданий квілінг у 1200-х, але фактично почав використовуватись у 1500-1600-ті французькими та італійськими черницями. Вони використовували рвані шматочки бібельдруку (особливо тонкий непрозорий папір), та гусяче пір'я, щоб прикрасити релігійні догмати та картини. Саме використання гусячого пір'я породило термін "quilling".

Починаючи з кінця 1600-х квілінг став досить популярним захопленням у Європі та Англії серед молодих дам. У школах дівчата вивчали квілінг разом із вишиванням. 

Квілінг ніколи не був розвагою у вільний час для жінок робочого класу. І лише дами вищого класу мали час на квілінг, не маючи потреби у роботі, доки підходящий наречений не зробить пропозицію. Цю техніку використовували для прикрашання та декорування меблів, ваз, підставок, корзин, шкатулок та ін. Тільки люди з грошима могли дозволити собі купівлю матеріалів для квілінгу. Як фон використовували фольгу та флюди.

Поселенці привезли із собою квілінг у Америку, і там він пережив переродження.

У наші часи квілінг став досить відомим і доступним, тож кожен охочий тепер може створювати неповторні шедеври у себе вдома.