23 ТРАВНЯ - ДЕНЬ ГЕРОЇВ УКРАЇНИ
СВЯТО ГЕРОЇВ- щорічне свято в Україні, встановлене на честь українських вояків- борців за волю України, передусім, лицарів Київської Русі, козаків Гетьманської Доби, опришків, українських січових стрільців, вояків Армії УНР, УПА та діячів ОУН ТА воїнів АТО.
У 1941 році Другий Великий Збір Організації Українських Націоналістів постановив щороку, 23 травня, святкувати День Героїв. Свято було приурочене до сумного дня 23 травня 1938 року, коли в Роттердамі було вбито Євгена Коновальця. Було також обумовлено, що саме у травні пішли з життя «кращі сини України XX століття»: Микола Міхновський, Симон Петлюра та Євген Коновалець.
До здобуття Україною незалежності свято святкувалося підпільно, з проголошенням незалежності у 1992 році почало набувати розголосу.
Сьогодні День Героїв широко святкується передусім у Галичині, де до нього приурочуються офіційні урочистості, але останніми роками відбулось значне поширення святкування в центральні та східні регіони України. Національно-патріотичні організації домагаються встановлення Дня Героїв офіційним державним святом.
Сьогодні справу наших предків продовжують нові покоління — так само зі зброєю в руках визволяють Батьківщину від окупанта. Тому вітаємо усіх борців за Україну, українську націю та усіх нащадків славних Лицарів-визволителів зі святом!
Україна пройшла багато випробувань на своєму шляху, та не скорилась, не зникла, а продовжує йти до Перемоги та Свободи!
Слава Перемозі!
Жінко,чого Ви плачете?….
Ваш син-герой…..
Ви що, не бачите….
Ще цей хлопчина і он той…
Героєм ….був мені завжди….
з тих пір коли почав ..іти…
з тих пір…коли сказав він мама…..
я так раділа…так ридала….
Від щастя сльози проливала…
так ніби знала..ніби відчувала…..
я так його тримала…так оберігала…
та все ж пішов….за іншу битись маму….
мені ж залишив вічну рану…
А я дзвонила, кажу : ”Сину,
іди додому..бо там гинуть….”
А він:”Неправда…тут все мирно…”
Мені від того було дивно…..
І я його чекала…так чекала….
він вернеться..я вірила..я знала….
І він приїхав не колись..а нині….
виходжу я…дивлюсь ..
моє дитя у домовині…
“як справи синку? ну кажи як справи?….
чого мовчиш…не хочеш подивитися на маму?
відкрий же очі….вставай…ти хочеш так лежати?
втомився ,певно…вирішив поспати….
Боже ..я тебе укрию..ти ж такий холодний..
живіт запав..напевно,ще й голодний…
ходи,я вже на стіл накрила….
Ходи ,тебе чекає вся родина.”…
А люди кажуть ,що здуріла…
що мертву так трясу дитину…
Та, що ті люди…що вони там знають…
Мій син-герой…
ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ…
Христя Полянська
Немає коментарів:
Дописати коментар