...Люблю свою мову, її не цураюсь.
Я нею, мов ковдрою, ніжно вгортаюсь.
Я нею живу, я ті чари вплітаю —
У душу свою і у серце впускаю.
Я п'ю її, як каву в скляній філіжанці,
Що кожним ковтком, насолоджуюсь вранці.
Я дихаю нею і велич вдихаю,
Ріднішої, кращої мови не знаю.
Вона — солов'їна, вона — барвінкова,
Вона — промениста, як зірка ранкова.
Вона — мелодійна, привітна, яскрава,
Як мамині руки: і ніжна, й ласкава.
Вона — колоритна, етнічна, співуча,
Як рідна земля: і багата, й родюча.
Як смичок на скрипці, мелодію грає,
Так мова моя, моє серденько крає.
О, як не любити цю мову барвисту,
Її, калинову, прекрасну і чисту!
І ллється вона, як потоки джерельні,
Як фарби в полотна, прості, акварельні,
Як перші, з отави, весняні покоси,
Як із гір, ще не займані, чистії роси.
Як сонце, привітна, як зорі, сакральна,
Як дзвони у Лаврі , що чисто криштальні.
Як скарб — діамант на святкову ряднину,
Вбираю намисто зі слів кожну днину.
Ця світла сорочка в намисті засяє,
І слово, як зерно, з землі проростає.
В ній пагони в'ються, в них множиться сила,
Бо мова — то є всемогутнії крила.
Леліймо ті крила, щоб вільно літати,
І рідную мову в світах прославляти!
В ній — код генетичний, приправа до слова,
Така всеосяжна й могутня в нас мова.
Любіть рідну мову, плекайте їй славу,
Бо мова — візитка, твоєї Держави.
Бо мова — бальзам...
Тож її пиймо по вінця.
Любім солов'їну!
Бо ми — українці!
© Світлана Онуляк - Мінтенко
Ти - чистий ковток повітря,
Що душі лікує людей!
Ти - ніжна у полі квітка,
В тобто так багато ідей!
Лунаєш ти в маминій пісні,
Зігрітій сердечним теплом.
Питання, що стали одвічні,
Дзвонять за родинним столом!
Ти - сонце моєї країни,
Без тебе народу нема!
О, мово, моя сизокрила,
О, мово, моя дивина! (Тетяна Прокоф'єва)
Будь ласка, українською, панове!
Ка***ської не розумію я.
Бо вчила не язик, а рідну мову,
Вона ж моя, до йотоньки моя!
Будь ласка, українською, народе,
Чи ж варто гнити у душі щодень?
Вмирає нація, коли вбивають мову
І залишається обгортка з них лишень.
Будь ласка, українською...Будь ласка!
Чужому вчитись не цураюсь я,
Але не знати мови — це поразка
Не наша тільки, а твоя й моя!
Будь ласка, українською сьогодні,
Щоб діти не соромились її,
Бо близько буде біля нас безодня,
Коли ж до мови будемо черстві.
Будь ласка, українською, панове...
Щоб рід наш жив і був могутній цвіт.
Невже не соромно не знати рідне слово?
То чим ми хочем дивувати світ?
Будь ласка, українською, на хвилю...
Бо тільки в ній я чую передзвін,
І поле в житі , небо синє-синє
І бачу тих, що вже встають з колін.
Будь ласка, українською, панове,
По пояс я вросла в своїй землі.
І знаю точно, що батьківська мова
Ще з молоком грудним тече в мені.
Будь ласка, українською, панове...
Це наш живий, ще з прадідів ланцюг,
Який єднає покоління словом,
Народ єднає, а не волоцюг!
Будь ласка, українською, панове... Оксана Граб'юк
