На фоні морознім зимова хустина.
Як квітка весняна, як пізня калина.
Як літечком вишня червона і пишна.
Чого ж ти, хустино, із моди та й вийшла.
Чого тебе діти поклали у скриню.
Тернову, картату, зеленю і синю.
Велику, маленьку, шо впала на плечі.
Чому ці хустини назвали "старечі".
Чому старомодна ця хустка з квітками.
Лежить вона поруч з старими свитками.
З намистом, наміткою. І спочиває.
І лише бабуся її запинає.
Хустино, хустино, ти доля жіноча.
Ти серце, ти пісня, ти радість дівоча.
Краса ненаглядна, розкішна і стильна.
Народ наш єднаєш, бо ти є всесильна.
Червона на свято, рожева - дитині.
А матері личить зелена і синя.
А чорна, а чорна вона на жалОбу.
А ще на тривогу, війну і хворобу.
На свято яскрава. На будень - простенька.
Кайма на всі боки легка, зелененька.
Пацьорки із вовни, із льону патлаті.
В хустині ходила бабуся по хаті...
А нині флешмоби. Як мило, як гарно.
Святково, квітково, зимово, безхмарно.
Моя ти, хустино, ти світишся наче.
І разом зі мною смієшся і плачеш.
Г.Потопляк.
Хустка - крила над батьківським краєм.
Вона барви ввібрала у себе усі.
Зустрічайте це диво Вкраїни
Гарну хустку - у всій її пишній красі.
Кожна барва хустини - це життя українців;
Це - червоне і чорне, це весіль барвограй!
Розмаїту! Червону! Цю вічну й сучасну!
Оберіг наш родинний в нашім колі стрічай!
Не цурайтесь хустинок, дівчата.
Що ж ви носите тільки шапки?
на хустки Україна багата,
І цвітуть ще на них бережки.
Хустина, хустина, чи біла, чи синя
Мені ти миліша усяких обнов,
Хустина, хустина, як ласка родинна,
Як вірності пісня про щиру любов...
У суботу, 7 грудня 2019 року, відзначатимуть Всесвітній день Української Хустки.
Запровадження Всесвітнього Дня Української Хустки на державному рівні викликано тим, що споконвіку українки носили хустку, яка вважалась оберегом, символізувала любов та свободу, вірність традиціям і патріотизм. Тож започаткування свята Української Хустки сприятиме збереженню та відродженню українських традицій.
Здавна хустка вважалась українським національним аксесуаром, який зберігає в собі старовинні традиції. Хустка є символом прихильності, любові, вірності, прощання, скорботи, оберегом і важливим ритуальним предметом. Це невід’ємна частина української культурної спадщини.
Сучасні етнографи зазначають, що у давнину великі хустки з тонкого полотна на ярмарках коштували дуже дорого. Саме тому найкращі хустки великого розміру, носили тільки заможні люди і зазвичай тільки на великі свята Пасху чи Різдво. Хустку купляв батько дочці на весілля, або ж дуже добрий господар своїй дружині. Саме тому хустка була не просто обов’язковим головним убором для заміжніх жінок, а й особливим сакральним предметом, реліквією, що передавалась із покоління в покоління.
Наскільки хустка виглядала багато, то, відповідно, заможною була і родина. Молоді дівчата носили білі або яскраві хустки, старші жінки – темні, а вдови – лише чорні.
Орнамент на хустках був переважно геометричний, а у 18-ому столітті увійшов у моду рослинний орнамент – квіти рожі, васильків, гвоздик. Дуже рідко на старих українських хустках можна зустріти зображення птахів: півників, голубів. Хустки також мали різний розмір: маленькі були більш повсякденними, великі одягалися на голову, а на грудях закручувались, щоб було тепло. Наприклад, якщо жінка несла маленьку дитину, то закутувала і її, і себе.
Традиційним все ж таки кольором для української хустки був саме білий. Ще у 1657 році є згадка шведського посла, який відвідав Богдана Хмельницького, про традиційні «білі хустки з бавовни». Тому більшість дослідників вважають, що національний характер української хустки полягає саме в білому кольорі.
У козацькі часи хустка також була символом вірного кохання, адже дівчата вишивали козакам хустки шовковими нитками та давали їм цей подарунок у дорогу з обіцянкою дочекатись їх повернення.
Однак й нині хустка не втратила своєї актуальності. Більшість українок мають традиційну українську хустку у своєму гардеробі, адже Різдвяний вечір та Коляду не можна уявити без даного аксесуару.
Цей автентичний аксесуар надає сучасним українкам колоритного образу. Звичайно з’явились нові сучасні візерунки, цікаві та неординарні форми, однак, як і колись, найбільш популярними є білі хустки з традиційними рослинними орнаментами троянд, а також червоні та голубі кольори.
На ній і гроно, і пелюстка,
І небо, й райдуги на ній...
Мов берегиня вроди хустка
Здавен у нашій стороні.
Та - нареченим на щастя,
Та - на добро матерям,
Вічний дарунок - хустка квітчаста
Знана стежкам і вітрам...
"Мамина хустка – оберіг родини"
«Хустино, хустино, чи біла, чи синя – мені ти миліша усяких обнов. Хустино, хустино, як ласка родинна, як вірності пісня про щиру любов», –слова поета-пісняра Вадима Крищенка.Хустка – візитна картка її власника, яка передавалася з роду в рід, як реліквія, як пам'ять роду. Хустка – це і оберіг, і прекрасний подарунок.
Тарас Шевченко у поемі «Хустина» писав: «Ой хустино, хустиночко! Мережана, шита». Тарас Григорович описав козацький звичай: якщо козака хоронили з почестями, то тіло його клали в домовину, накриваючи червоною китайкою, а сідло коня накривали хустиною: «Ведуть коня вороного, розбиті копита… А на ньому сіделечко хустиною вкрите».
Хустка на спеченій хлібині, на дитячій колисці… Хустка – це і вузлик з вечерею для хрещених батьків й подарунок нареченому, як у пісні співається: «Два рушники – старостам, третій – молодому, і ще йому подарую хусточку шовкову…».
Коли говоримо про хустку, неодмінно згадуємо матерів, бабусь. Згадуємо які і як носили вони хустки: біленькі у свята, картаті – вдома, квітчасті – до церкви чи на весілля.
Немає коментарів:
Дописати коментар