До Всесвітнього дня учителя
Учитель живе доти, поки живуть його учні…
Пам’ятаємо їх доброзичливість, відкриту душу, мудрі поради, незліченні добрі справи та чесно прожите життя. Власним прикладом вони показували, як потрібно шанувати своїх наставників і берегти пам’ять про них, вчили зберігати традиції.
Світлу пам’ять про вчителів бережемо в своїх серцях…
Коли людина йде в небеса, Бог, щоб вона не сумувала, дарує їй віконце, в яке видно її рідних, друзів, колег... На віконечку стоїть в горщику квітка і до гілочки прив'язаний дзвіночок. Коли хтось згадує людину - дзвонить дзвіночок, коли говорить про неї хороші слова - світить сонце, а коли за нею плачуть - йде дощ і квіточка зростає, радуючи небожителя.
У перші дні часто дзвенить дзвіночок, чутно добрі слова, люди плачуть, шкодуючи про її відхід у вічність. Але з часом дзвіночок все рідше дзвонить, сонце не заглядає у вікно, мало дощів і квіточка пропадає... Тому у кожного має бути любляче серце, яке згадає, скаже ніжні слова, попросить зі сльозами Бога, щоб душа не петляла у темряві.
Нехай душа, яка пішла у захмарну далечінь буде спокійною. Нехай дзвонить дзвіночок. Нехай цвіте квітка.
Царство небесне і світла пам'ять!
Немає коментарів:
Дописати коментар