30 серпня - Міжнародний день зниклих безвісти 💔💔💔
‼️Зниклі безвісти -це не цифри, а імена!
‼️Зниклі безвісти -це герої, яких вдома чекають рідні!
‼️ Зниклі безвісти - це найстрашніший статус, тому що рідні не знають де їх герой,що з ним! Але живуть надією, вірою і молитвою! Що скоро повернеться їх рідненький додому 🙏🙏🙏
Мріють побачити у вайбері тих дві галочки 🙏
Мріють про дзвіночок з кожним обміном 🙏
‼️ Безвісти зниклий -це нестерпний біль🙏
Кожна жінка, яка має сповіщення «Зник безвісти» знаходиться між небом та землею, вона не живе, вона існує 🙏
Нехай кожен хто шукає обов'язково знайде,нехай той кого шукають обов'язково знайдеться,нехай усі безвісти зниклі повернуться до дому,до своїх рідних🙏🙏🙏
Тримаємося, ми маємо бути сильними!
Вони не живі – і не мертві. Принаймні офіційно, у документах.
Вони – зниклі безвісти, неоголошені жертви неоголошеної війни. Один з небагатьох днів, коли про них згадують публічно, був учора – Міжнародний день зниклих безвісти.
На сьогодні в Україні, за даними МВС, понад 55 тисяч громадян вважаються зниклими. І переважна більшість людей поповнила цей сумний список після російського повномасштабного вторгнення. Тут і військові, і цивільні. Серед цих тисяч – понад 1700 дітей.
Більшості зі зниклих українців, очевидно, вже немає у живих. Та іноді вони все ж повертаються. Так, у Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими зазначали, що до п’ятої частини всіх, кого вдалося звільнити з полону, вважалися саме зниклими безвісти. Тому близькі тих, хто зник, сподіваються. До останнього, попри все.
Мені важко уявити, що відчувають ті, хто втратив рідну людину, і не знають, що з нею. Яке це пекло – чекати на новини щодня, щодня балансувати на межі надії та відчаю, вірити й поневірятися, плакати й молитися, і забороняти близьким говорити про зниклого в минулому часі… І навіть той факт, що рідні зниклого бійця (про цивільних, на жаль, не йдеться) отримують усі його виплати, не компенсує найстрашнішої втрати.
На жаль, без зниклих безвісти не обходиться жодна велика війна. Після Другої Світової досі невідома доля двох мільйонів людей – це лише солдат і лише радянської армії. Я не знаю, чим допомогти людям, які загубили своїх близьких. Вони не потребують лицемірних побажань – триматися, бути сильними, не втрачати надії – особливо від тих, хто не стикнувся з подібною бідою.
Єдине, що я можу – закликати представників нашої держави, влади військової та цивільної. Будь ласка, дізнайтеся долю кожного зі зниклих українців. І загиблих, і живих. Створіть, нарешті, реєстр ДНК хоча б бійців наших Збройних сил, де містилася б генетична інформація кожного захисника України, яка б допомогла ідентифікувати його в разі трагедії. Не залишайте їхніх рідних у зневірі. Бо люди мають право знати, що сталося з тими, хто їм дорогий.
