Не вийшла з моди ще хустина.
В ній гарна жінка і дитина –
Це спадок цінний від бабусі,
Тепло і ніжність від матусі.
Червоні маки на хустині,
Барвінок і волошки сині
І ніжно-білий цвіт калини.
Така краса лиш в України!
З давніх-давен – це берегиня.
В ній кожна жінка – мов богиня.
Із нею щастя йде до хати.
Хустин красу й не описати.
На плечі падає жіночі,
Вкриває кісоньки дівочі.
Торочки по краю хустини,
А в центрі мальви і жоржини.
Яка ж краса оця хустина!
В ній українка, мов перлина.
Барвисті на хустині квіти.
Красою й серденько зігріте.
Оксана Козак
Сьогодні ми вшановуємо не просто красивий аксесуар, а символ жіночої сили, ніжності та незламності.
Хустка — це тепло наших бабусь, це традиція, передана крізь покоління, це оберіг, який завжди поруч.
Кожен візерунок, кожен вузлик — це історія.
І коли ми пов’язуємо хустину сьогодні, ми торкаємось коріння, яке робить нас міцнішими.
Нехай українська хустка й надалі єднає нас, нагадуючи, хто ми є та що несемо у світ.
З любов’ю до свого — до українського.
Научала мати донечку-дитину:
«Як ідеш до Храму – пов’яжи хустину.
Під Покровом Діви Пресвятої станеш,
Благодать від Бога у замін дістанеш.
Чистоту покори принесеш Пречистій,
Оберегом буде символ урочистий.».
Пролітали роки, доня виростала,
На рушник весільний перед Богом стала.
Пов’язала хустку свекрушенька-мати,
Щоб її , як дочку, у сім’ю прийняти.
Українська хустка, не просто хустина:
Це краса і врода, це – душа гостинна.
Це те, сокровенне, що з роду до роду,
Вірним талісманом нашого народу.
Хустку дарувала милому кохана,
Як ішов до бою, щоб гоїти рани.
Щоби повертався живим і здоровим,
Та хустина була символом любові.
Біла, жовта, синя, у барвистих квітах –
Щоби шанувати, щоб життю радіти.
Хустка, як прикраса, хустка, як придане,
Те , що так безцінне, ні з чим не зрівняне.
А у піст і смуту – чорна є хустина.
Під нею ховаєм долю удовину…
Ніжно доторкаюсь до хусток руками…
Теплий подарунок, що лишивсь від мами.
МИХАЙЛИНА ГУДЗІНСЬКА
Немає коментарів:
Дописати коментар