Ми ПАМ*ЯТАЄМО...

Ти чуєш?! Плаче. Чую, друже!

Той плач стоїть в душі у мене.

То мати Україна тужить 

За сином тужить моя нене.

За тим, кого колись родила.

За тим, кого любила й любить.

За тим, кого вона зростила

Й не думала, що скоро згубить.

Навіки втратила синочка, 

Що був родини майбуттям,

Що був готовий для країни

Пожертвувати і життям. 

Душа і в мене, друже, плаче

Плач серце крає щохвилини,

Що над померлим ворон кряче,

Що плаче рідна Україна,

Що вже ніколи той синочок 

Свого життя не буде мати,

Що не посадить він садочок 

Ніколи не збудує хати.

Єдине, що я знаю точно,

що пам’ять у моєї Нені

не втратить імені героя.

Не дасть собі! Не дасть і ме́ні!!!

Світла та Вічна Пам'ять Героям!  

Горить свіча і пам’яті сльоза додолу з неї краплями стікає.

Земля ридає, плачуть небеса – Героїв Україна пам’ятає!